Минув рік відтоді, як
Костянтин Григоришин запропонував своєму партнеру сісти за стіл
переговорів і спільно знайти вихід з непростого становища, в якому
опинилося НВО імені Фрунзе. Однак, судячи з подальшого перебігу подій,
ініціатор конфлікту — президент і один з найбільших акціонерів
об’єднання Володимир Лук’яненко — мав зовсім іншу мету, яку озвучив під
час червневої прес-конференції ще минулого року. «Група акціонерів на
чолі з Костянтином Григоришиним повинна віддати керівництво другій
групі акціонерів — Вадима Новинського, до якої належу і я», — наголосив
тоді Володимир Матвійович.
Справжні
мотиви конфлікту досить детально подано в статтях «Коли підштовхування
до прірви видають за благо» та «Під прицілом — українське
машинобудування», опублікованих в «Урядовому кур’єрі» 21 червня та 13
серпня минулого року. Знову до цієї теми, можливо, не варто було б
повертатися, якби конфлікт не одержав несподіване продовження вже цього
року. Його несподіваність у тому, що ініціатори різних публічних
акцій, головною темою яких стала складна ситуація в об’єднанні, явно
вирішили поспекулювати на трагічних подіях, пов’язаних із російською
агресією проти України.
Ретроспектива
Мітинги,
які цього року відбуваються біля адмінкорпусу НВО імені Фрунзе,
звичайно, не є чимось винятковим. Приміром, у 2005 році понад 500
працівників підприємства зібралися біля головної прохідної, коли їм
через значне невиконання заводом плану вирішили урізати зарплати. У
поширеному ними зверненні було зазначено: «Нас обікрали. З
малозабезпечених ми перетворилися на жебраків. Те, що для Володимира
Матвійовича (Лук’яненка. — Ред.) копійка (150-200 гривень), для нас
засіб для виживання… До нас ставляться, як до бидла… Ми розробляємо
найскладніші машини й апарати, керуємо людьми і при цьому одержуємо
зарплату трохи вищу, ніж у прибиральниці… Давайте повернемо здоровий
глузд голові правління. Приходьте 4 березня (п’ятниця) о 17.10 під вікна
Лук’яненка».
Зазначимо,
що ці події відбувалися понад дев’ять років тому, коли генеральним
директором і головою правління НВО був Володимир Лук’яненко. Коли ні
про масову економічну війну, ні про військову агресію російської
сторони проти України не йшлося. Тож ніщо не заважало примножувати
потужності НВО, виконувати плани й збільшувати, а не зменшувати
соціальний захист його працівників. Важливо, що на той час і нинішній
головний конкурент сумських машинобудівників — російський холдинг
«Гідромашсервіс» (ГМС) — лише починав нарощувати м’язи. А тіснити
фрунзенців на ринку насосного та компресорного обладнання російська
структура почала після того, як одним із найбільших її акціонерів став
син Володимира Лук’яненка — теж Володимир. За сприяння
Лук’яненка-старшого вслід за його чадом до ГМС «попливли» і
високорентабельні сумські підприємства, пов’я зані з НВО імені Фрунзе.
Підтвердження
цього можна знайти у вже згадуваних статтях «Урядового кур’єра», автор
яких цитує фрагменти публікації російських видань «Эксперт» та
«Комментарии»: «Справу вибудовування власного насосно-будівного
холдингу, але вже в Росії, продовжив Володимир Лук’яненко-молодший… До
цієї структури ввійшов сумський завод «Насосенергомаш», який
контролював гендиректор НВО імені Фрунзе. Потім протягом 2007 року
портфель ГМС поповнився активами ще двох сумських підприємств та
унікального за розробками і можливостями Науково-дослідного і
проектно-конструкторського інституту атомного і енергетичного
насособудування. Завдяки останньому ГМС одержав
дослідно-конструкторську базу в сфері виробництва насосних установок для
добування, транспортування нафти і нафтопродуктів, для теплової й
атомної енергетики». Від себе додамо: а Україна цю базу втратила разом
із конструкторськими напрацюваннями, які велися багато років. Чим і
скористався, тепер уже рідний Володимирові Лук’яненку (завдяки сину),
російський «Гідромашсервіс», захопивши ринок цього обладнання.
Відновити його випуск намагається вже нинішній менеджмент НВО, проте
завоювати втрачені ринки не так то просто…
Амнезія? Не у всіх
Уся
ця історія відома, мабуть, і тим, хто ініціював чи, можливо, виконував
замовлення на проведення цьогорічних мітингів та інших публічних
заходів. Їхня справжня мета стає зрозумілою, якщо послухати виступи та
проаналізувати стенограми «круглих столів», що й зробив автор цього
матеріалу. Приміром, анонсуючи начебто пошук шляхів виходу з кризи, в
якій нині перебуває НВО імені Фрунзе, окремі активісти цих заходів
насправді повторювали торішні думки Володимира Лук’яненка. Мовляв,
треба відсторонити нинішній менеджмент від керівництва об’єднанням та
повернути Лук’яненка, і все буде ОК. Щодо звинувачень на адресу
мажоритарного акціонера, то вони теж були копією тих, які озвучував
Володимир Матвійович на минулорічній прес-конференції. Щоправда, цього
разу згадали і про російське громадянство. «Забувши», що після того, як
Медведчук очолив адміністрацію глави держави, Григоришину взагалі не
залишили вибору і «порадили» негайно покинути країну, якщо хоче
залишитися живим. Натомість Володимир Лук’яненко комфортно почувався за
будь-якої влади. Більше того, на згадуваній прес-конференції навіть
вихвалявся, що у конфлікті з Григоришиним його підтримує Віктор
Янукович. Останнє цілком імовірне. Ні, мова не про золотий батон, а про
те, що Лук’яненко двічі був довіреною особою Януковича на
президентських виборах. Окрім того, його партнером став Вадим
Новинський, який мав особливу прихильність колишнього глави держави.
Тому спроби найагресивніших учасників публічних заходів піднести пана
Лук’яненка до рангу рятівника НВО з одночасним начіплюванням на
Григоришина ярлика ледь не поплічника Путіна — нагадують дії злодія,
який намагається відвернути увагу від себе.
Але
не тільки політичним «обрамленням» різняться нинішні публічні акції
від минулих. Головна їхня відмінність у тому, що ініціаторами
попередніх були працівники підприємства, а цьогорічних — так звані
громадські активісти. Пишу «так звані», бо хіба можна вважати
громадським активістом, наприклад, шахрая, бандита, ∂валтівника чи
навіть явного пристосуванця? А таких серед ініціаторів акцій та
промовців не бракувало. Одного притягували до кримінальної
відповідальності за фінансові афери та… розбещування неповнолітніх,
другий «відбарабанив» рівно сім років за з∂валтування, третій ще вчора
був активним регіоналом у міськраді, а нині вдає рятівника демократії
тощо. І коли один з нардепів заявляє, що за останніх півтора року з
активів підприємства виведено понад 200 мільйонів доларів, то мав би
знати, що минулого року НВО мало понад 100 мільйонів чистих збитків, а
нині через дії російської сторони опинилося на межі зупинки. Так звідки
взялися ці міфічні 200 мільйонів доларів? А твердження іншого, що з
наглядової ради викинули представників Лук’яненка, — взагалі
дезінформація. Адже на минулорічній прес-конференції пан Лук’яненко сам
сказав, що «вивів їх, аби провчити Григоришина». І цим самим заблокував
розподіл майже 300 мільйонів гривень прибутку за 2012 рік, у тому
числі на премії працівникам підприємства та його модернізацію.
Тож
коли один з ініціаторів проведення «круглого столу» 11 липня, а також
модератор мітингу 16 липня Ігор Бурлака висловив своє невдоволення тим,
що «заводчан прийшло не більше, ніж сумських майданівців», то мав би
знати, що фрунзенці на амнезію не хворіють. І багато хто пам’ятає, як за
часів всевладдя Лук’яненка місяцями сиділи без зарплати. А щоб вижити,
змушені були за безцінь поступитися своїми акціями на користь
тодішнього гендиректора. Очевидно, саме тому і не бажали поспішати на
мітинг працівники НВО, оскільки добре знали, хто незримо стоїть за
спинами новоявлених «рятівників» об’єднання. Для того ж, щоб картина
нинішніх подій у Сумах стала зрозумілою всім, спробуємо розставити ще
деякі крапки над «і».
Останнє слово — за керівництвом держави
Коли
чуєш, як окремі учасники публічних заходів погрожують, що нова
революція почнеться з Сум, то мимоволі уявляєш оплески в Кремлі. Адже
метою путінської агресії та всього, що з нею пов’язано, і є знищення
економіки України. Щоб після того, як зупиняться підприємства і люди
залишаться без роботи, відбувся соціальний вибух загальнодержавного
масштабу. Саме тому і блокують експорт українських підприємств, які
тривалий час були прив’язані до російського ринку. Приміром, понад 70
відсотків обладнання, яке виготовляють на НВО імені Фрунзе,
десятиліттями експортували російським компаніям. А багаторічний
керівник цього об’єднання Володимир Лук’яненко й не намагався
диверсифікувати ринки збуту. Очевидно тому, що за рахунок НВО готував
собі не запасний, а основний аеродром за межами України. Як наслідок,
уже згадуваний «Гідромашсервіс», за його сприяння та сьогоднішньої
політики Кремля, витіснив із російського ринку фрунзенців. Слід
сказати, що на початок цього року НВО вже сформувало портфель замовлень
на 350 мільйонів доларів. Проте партнери з інших країн анулювали їх,
аргументуючи це складною ситуацією в Україні. А чому вона стала такою і
з чиєї вини, нагадувати, мабуть, не треба. Як і те, в чиїх інтересах
працюють Лук’яненки.
Нині,
на відміну від Григоришина, для якого сумське підприємство є одним з
головних активів, тож збитки об’єднання рикошетять по ньому, Володимир
Матвійович почувається, очевидно, комфортно. Адже прибутки російського
ГМС, головним акціонером якого є його син, багатократно перевищують ті,
які одержувало НВО імені Фрунзе навіть у роки результативної роботи.
Тому сім’ї Лук’яненків вигідно, щоб сумське підприємство взагалі зникло
як таке і не заважало російському «Гідромашсервісу» стати повним
монополістом на ринку. Мабуть, це і є головною метою наполегливих спроб
Лук’яненка-старшого повернутися до керівництва фрунзенцями,
відсторонивши від управління мажоритарного акціонера, який став на
заваді здійсненню цих планів.
Для
цього, очевидно, призначені й замовні статті в російських виданнях, де
Григоришина іменують українським бізнесменом і дають «наводку», що він
діє лише в українських інтересах. Зате на адресу Лук’яненків — самі
дифірамби. Мабуть, зрозуміло чому. Як зрозуміло, чому один із соратників
Володимира Матвійовича пропонував під час проведення «круглого столу» в
Сумах оголосити НВО банкрутом.
Останнє,
до речі, може статися, якщо своє плече не підставить держава.
Фактично, це її обов’язок. І не лише тому, що заборгованість з ПДВ
Сумському НВО сягнула 75 мільйонів гривень, — ті, хто думає про
перспективу економіки України, мають усвідомлювати, що у випадку
зникнення НВО обладнання для української ГТС, нафтогазової промисловості
та АЕС доведеться втридорога закуповувати за кордоном, в тому числі — в
Росії. І доки нинішній менеджмент з усіх сил намагається
девирсифікувати ринки збуту продукції, прокладає шляхи для неї в країни
ближнього і далекого зарубіжжя, українські замовлення стали б для НВО
тим ковтком кисню, який дасть змогу зберегти дванадцятитисячний
колектив у нинішніх надскладних умовах. Тому мав повну рацію народний
депутат минулих скликань Євген Лапін, коли на одному з публічних
заходів зазначив, що потрібно боротися не проти когось, а за колектив,
інтереси Сумщини і держави загалом.
Саме
навколо цього і треба об’єднувати зусилля, а не спекулювати на дійсно
дуже важкому становищі, в якому перебуває нині НВО імені Фрунзе. Бо від
того, що відсторонять нинішній менеджмент, за якого, до речі,
результати роботи у 2012 році були одними з найкращих, і
призначать тимчасове керівництво, як вимагають у листах до Президента
України Петра Порошенка та Прем’єр-міністра Арсенія Яценюка учасники акцій,
нові замовлення не з’являться. І Путін російські ринки для сумських
машинобудівників не відкриє. Мета у Кремля зовсім інша. А втілювати її в
життя допомагають також ті, хто свідомо або через необізнаність
генерує соціальну напругу в Україні загалом і Сумах зокрема.
